Історія спідниць: виникнення і створення, полусолнце, сонце, олівець, пряма, кліньевая спідниця

Спочатку одяг не поділялась на жіночу і чоловічу. І ті, і інші прикривали тільки нижню частину тіла, використавши для цього в основному шкури тварин або листя пальм.

На зорі цивілізацій, коли людство навчилося виготовляти тканину, спідниця стала не тільки предметом одягу, але і показником соціального становища свого володаря:

  • У Стародавньому Єгипті носили схенти – спідницю у вигляді фартуха, яку підв’язували шнурком навколо талії. Чим довше вона була, тим знатні і багатші був її власник.
  • Складний крій спідниці починає з’являтися в культурі древніх критян. Розкопки на місцях життя цієї цивілізації свідчать про те, що одяг починає набувати елементи прикраси – рюші, волани, поперечні смуги і вставки тканини.
  • Стародавні греки в період архаїки продовжували носити простий стегнах пов’язку, на відміну від жіночих моделей костюмів, які поділялися на дві частини, нижня з яких представляла собою спідницю прямого крою.



В середні віки в Європі формувалася мода. У цей період ліф відокремився від основного сукні, що дозволило кравцем експериментувати над дизайном спідниці. Змінилися види, форма, обсяг, довжина і колір спідниць. Особливу роль придбав шлейф, який грав ту ж роль, що і довга пов’язка в Стародавній історії – чим довше, тим знатні його власниця. Відразу обмовимося, що носити його могли тільки жінки, наближені до Палацу.

Найдовшим шлейфом довжиною 11 ліктів володіла Королева, трохи коротше – в 9 ліктів носили принцеси, інші члени королівської сім’ї носили за собою 7, а герцогині 3 ліктя шлейфу. У церковних колах ж такі нововведення не знайшли однодумців: католицькі священики відмовлялися визнавати осіб, які були до них зі шлейфом, до тих пір, поки вони не знімуть ці «диявольські хвости».



Остаточно жіноче обличчя спідниця придбала в Іспанії в XVI столітті, і з цього ж часу саме іспанські модниці почали диктувати моду всій Європі. У цей період з’являються пишні багатошарові спідниці, основою яких служив жорсткий металевий каркас, що складається з декількох важких обручів, званий «ведругос».

Самостійно придворним особам впоратися з такою конструкцією було не під силу, їм допомагала прислуга. Щоб одягнутися, жінці потрібно було «увійти» в коло спідниці, і дві служниці піднімали обручі і пристібали їх до ліфа. Верх такої спідниці всіяна коштовними каменями і вишивався золотом, що надавало їй ще більшої ваги.


Француженки і італійки охоче прийняли нову моду, перейнявши основу ведругос – каркас з обручів. Вони видозмінили форму спідниці – вона придбала форму конуса, вузького зверху і розширюється донизу. Зверху на конус одягалася спідниця, а на неї – чохол з розширюється розрізом, через який можна було оцінити матеріальний стан особи – спідниці все також прикрашалися золотом, парчею і дорогоцінним камінням.

Починаючи з XVII століття і до цього дня диктувати моду світу починає Франція. Вишукані француженки спробували змінити незручні і важкі корсети на більш легкі сукні. У моду входять прямі сукні, пишність яких створена лише за рахунок одягнених під низ спідниць. Кожна верхня спідниця була трохи коротше попередньої. Взимку кількість спідниць доходило до 15, а влітку вистачало і 5.

До кінця століття прямий крій йде з моди, повертається шик і пишність. Метал в каркасі замінюється на набагато більш легкий китовий вус. Багатошаровість ж залишається, але додаються нові елементи. Нижня спідниця декорується мереживом, який при ходьбі як би ненароком дозволяв побачити жіночу щиколотку. Духовенство вкрай негативно ставилося до подібних нарядам, і до церкви в них не пускали.

В середині XIX століття в побут входять спідниці на каркасі з жорсткого кінського волоса – кріноліні. Це була дуже щільна матерія, що дозволяє тримати форму виробу. Надалі слово «крінолін» стало позначати будь-які нижні спідниці з каркасами, будь то метал, дерево, або китовий вус.

Ближче до кінця XIX століття з’являється дуже цікавий елемент в одязі – турнюр. Це своєрідний валик, який підкладався під верхню частину спідниці в нижній частині попереку, для додання особливо пишних форм ззаду.

Деякі модниці настільки перестаралися з розміром, що ставали об’єктом насмішок карикатуристів того часу, що зображали придворних осіб у вигляді кентаврів.


У декорі верхньої спідниці крім каменів і золота з’явилися мереживо і вишивка.

З настанням ХХ століття суспільство зазнає значні зміни, жінки домагається рівноправності з чоловіками. Ідуть в історію довгі шлейфи і корсети. На зміну їм в моду входять демократичні спідниці простого крою.

З ростом популярності пристрасних латиноамериканських танців – танго і чарльстона, зростає і популярність укорочених спідниць та спідниць з розрізами, що відкривають ноги.


З настанням Першої світової війни спідниця стала ще коротше, відкрилися коліна. Правда, з настанням складних 30-хх років жінки повернулися до моделей спідниці в підлогу.

В середині 60-х років в світі відбуваються кардинальні зміни в поглядах на те, як повинна виглядати жінка – в моду входить міні-спідниця. Навіть перша леді Америки Жаклін Кеннеді стала дозволяти собі з’являтися на публіці з відкритими коліна, чим ще більше сприяла зростанню популярності довжини міні. Мері Куант, яка подарувала жінкам всього світу можливість хизуватися з відкритими ніжками, отримала Орден Британської імперії за свій виріб.



Але, тим не менше, радянські жінки все також продовжували носити спідниці не коротше середини ікри і довше, всі інші моделі піддавалися гострій критиці. Легка промисловість Радянського союзу в принципі не випускала коротких спідниць, тому модницям доводилося власноруч шити те, що їм подобалося.


На сьогоднішній день не існує будь-яких рамок і обмежень в довжині і фасон спідниць. Кожна жінка вибирає для себе саме ті моделі, які їй подобаються і підходять її фігурі і стилю в одязі. Носити спідницю сьогодні можна практично в будь-якій ситуації і в будь-якому місці – починаючи з офісу і ділового обіду і закінчуючи запальною вечіркою на пляжі. Навіть на спортивному майданчику спідниці бувають доречні – згадайте, як сексуально виглядають тенісистки на корті в коротких тенісних спідничках в складку.




Найзнаменитіші модельєри та Будинку високої моди не обходять стороною цей предмет одягу. Дизайнери придумують безліч варіантів фасонів і кольорів спідниць, в кожен новий сезон демонструючи свою майстерність. Поєднання цікавого крою і різних прикрас, таких, як вишивка, аплікації, бісер і стрази, робить вибір спідниць настільки різноманітним, що жодна жінка не може встояти перед цим видом одягу, вибравши для себе те, що потрібно саме їй.



Історії появи деяких видів спідниць

Спідниця-олівець з’явилася на світ завдяки неперевершеній Коко Шанель, яка слідом за маленьким чорним платтям створила новий шедевр – чорну спідницю до коліна з високою талією, що облягає стегна і звужується донизу. В середині 40-х років Крістіан Діор на своєму показі трохи урізноманітнив цю модель, і незабаром новий фасон полюбився всьому світу. Знаменита Мерилін Монро частенько радувала своїх шанувальників, з’являючись на публіці саме в такій спідниці.



Спідниця-пачка була створена в кінці XIX століття спеціально для солістки балету «Сильфіда» Марії Тальоні.

Деякий період часу пачки були атрибутом лише сцени, але до середини ХХ століття, багато Будинку високої моди надихнулися пишністю даної моделі, і цю спідницю стали носитися не тільки танцівниці. А вже до кінця століття, завдяки серіалу «Секс у великому місті», де головна героїня гордо красується по місту в балетній пачці, в таких спідницях почали з’являтися найзапекліші модниці, сміливо експериментуючи з фасоном, кольором і довжиною моделей. Так вони стали головним атрибутом при створенні сміливих і зухвалих образів, але в той же час жіночних і дуже сексуальних.



Спідниця-тюльпан з’явилася на подіумах в 70-і роки минулого століття, коли знаменита спідниця-олівець вже набридла дизайнерам. Тюльпан був спідницю, вузьку на талії, з розширенням на стегнах і звужується донизу.

Такий фасон міцно прижився в жіночих гардеробах до сьогоднішнього дня, навіть не дивлячись на те, що модель «олівець» повернула свою популярність.